Дунайські хвилі
Кандидат історичних наук, викладач Семен Петрович Сельський любив посидіти над книгами про Велику Вітчизняну війну. На їх сторінках зустрічалися йому чимало знайомих імен, назв міст і річок, найменування військових частин і з’єднань, з якими колишньому комбату не раз доводилося стрічатися на дорогах війни, діяти спільно, підтримувати в бою потужними мінометами.
Народився Семен Сельський в маленькому подільському містечку Томашпіль 10 березня 1924 року. Доля згодом закинула їх велику єврейську родину в далекий Алтайський край, де Семен якраз перед початком другої світової війни закінчив 10 класів. Як і мільйони ровесників, рветься на фронт. Але його через юний вік не беруть. То довелося спочатку попрацювати в Барнаулі секретарем райкому комсомолу, потім його направили на навчання у Лепельське військово-мінометне училище, яке закінчив у квітні 1943 року і був направлений у діючу армію. Воював на Карельському, 2-ому, 3-ому, 4-ому Українських фронтах.
Не зітреться в пам’яті командира батареї 101 мінометного полку 7-ої артилерійської дивізії 46 армії 2-ого Українського фронту бій в районі с. Сінателен (південніше Будапешта, Угорщина) 5 грудня 1944 року.
У штаб мінометної бригади викликали командирів батарей – старшого лейтенанта С.П. Сельського і капітана В.І. Жайворона.
- Маємо виконати дуже відповідальне і складне завдання, - сказав командир бригади. – потрібно ось у цьому місці, - відзначив олівцем точку на карті, - з групою піхотинців із передового батальйону 183-ого стрілецького полку 59 гвардійської стрілецької дивізії форсувати Дунай, закріпитися на плацдармі, в районі села Синателен і, виявивши ворожі вогневі точки, скоректувати вогонь ваших батарей. Цілком можливо, що ви віднайдете вогневі позиції ворога раніше, ніж досягнете берега річки. В такому разі передавайте по своїх раціях координати фашистських точок прямо з плотів. Операція буде складною, але від неї залежить у значній мірі успіх наступних боїв. Ліквідувавши батареї противника, його вогневі засоби, ми зможемо полегшити масове форсування – переправу полків дивізії.
У тривожний передсвітанковий час на двох невеликих плотах розмістилися групи десантників, якими командували комбати Сельський і Жайворон. Густий туман прикривав сміливців від ворожих очей. Вдалося дібратися непомітно до середини ріки. І все ж фашисти виявили десантників. В небі спалахнула сигнальна ракета. Навкруг плотів то тут, то там почали рватися снаряди, здіймаючи в небо величезні стовпи води.
Пліт, на якому пливла група Сельського, наближався до правого берега.
- Нічого, братці, тримайтеся, - підбадьорював старший лейтенант своїх бійців,- зараз наша артилерія змусить їх замовкнути.
Він наказав увімкнути рацію і, спостерігаючи з плоту за вогневими спалахами на позиціях противника, став передавати цілевказівки своєму полку. Через хвилину позаду, на лівому березі, роздався мінометний грім.
Фашисти продовжували вести вогонь по десантниках. Осколками снаряда, що розірвався поруч, убило двох бійців. Потім – пряме влучання ворожого снаряда в пліт, на якому перебували бійці капітана Жайворона, – і вся група пішла під воду.
- Ми тепер одні, - сказав Семен Сельський своїм. – Помстимося ворогу за капітана Жайворона і його побратимів! Викликайте його полк… Будемо давати цілевказівки і полкові Жайворона.
З лівого берега, відповідаючи на радіосигнали Сельського, два мінометних полки били по ворожих батареях потужними залпами.
Ще кілька метрів – і жердина дістала дна.
- За мною! – крикнув Сельський і першим скочив у холодну воду.
Десантники разом з піхотинцями дивізії з ходу атакували найближчі ворожі точки й, закріпившись на зайнятому плацдармі, вистояли. Протягом двох днів Сельський по рації коректував вогонь всієї бригади по ворогові. Рухаючись в бойових порядках стрільців, вогнем мінометів знищив 2 станкових кулемети, протитанкову рушницю і до двох взводів піхоти противника, брав участь у відбитті трьох ворожих контратак.
За зразкове виконання бойових завдань на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і проявлені при цьому відвагу і геройство Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року командиру батареї 101 мінометного Ізмаїльського полку 3 мінометної Свирської бригади 7 артилерійської Запорізької Червонопрапорної ордена Суворова ІІ ступеня дивізії прориву резерву Головного командування старшому лейтенанту Семену Петровичу Сельському присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі Золота Зірка. Серед нагород С.П.Сельського – орден Червоного Прапора, три ордени Вітчизняної війни І ступеня, орден Червоної Зірки, «Знак Почета», медалі.
Після завершення війни С.П.Сельський залишається служити в армії. З 1946 року він – вихователь Московського артилерійського підготовчого училища. У 1952 році закінчив Військово-політичну академію ім.. Леніна. В 1963 р. у званні полковника звільняється у запас, та не пориває роботи з молоддю, з викладацькою роботою ( у 1968 році став кандидатом історичних наук). Він - заступник директора Центрального міжвідомчого інституту підвищення кваліфікації керівників будівництва Московського інженерно-будівельного інституту ім.. В.В.Куйбишева.
Помер С.П.Сельський у 2004 році в Москві, похований на Кузьминському кладовищі. Його ім’я увіковічено на Меморіалі Слави в м. Барнаул, на Мамаєвому кургані (м.Волгоград), у Залі слави на Поклонній горі в Москві. У Томашполі його портрет – на алеї слави «Праця і звитяга Томашпільщини».
