Домашнє насильство – це не внутрішньосімейна справа чи особливості родинного спілкування. Це протиправні дії, яким немає виправдання та про які не можна мовчати!
В Україні існують закони, які захищають Вас від насильства.
Одним із основних таких законів є Закон України «Про попередження насильства в сімї». Відповідно до цього Закону, людина має право на захист від домашнього насильства та отримання необхідної допомоги.
За даними Інституту соціологічних досліджень Національної Академії Наук в Україні існує страшна статистика, згідно якої, в 95% випадків жертвами насильства в сім’ї стають жінки, а в 75 % – діти. Жорстоке ставлення до дітей визнано однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини у світі. Без подолання цього згубного явища неможливо створити умови для повноцінного розвитку дитини, реалізації її особистості.
Кожен уявляє, що ідеальна сім’я є ледь не раєм, в якому можна сховатися від небезпек незнайомого світу. Проте, для окремих сімей рідний дім стає більш небезпечним, аніж вулиця, а вірогідність отримати травму від близької людини іноді набагато вища, ніж від незнайомця. Адже дуже багато людей стикаються з тим, що вдома, за закритими дверима, їх чекає приниження, ізоляція від друзів і родичів, реальні фізичні ушкодження або загроза їх отримання, сексуальне примушення тощо.
Зазвичай існує широко розповсюджений міф, що насильство в сім’ях – це проблема тільки неблагополучних сімей, і майже завжди сімейне насильство пов’язане з пияцтвом і бідністю. Однак, за деякими дослідженнями, це зовсім не так. Насильство властиве для всіх соціальних груп і не залежить від економічного становища родини в цілому.
В Україні проблема домашнього насильства тільки протягом останнього часу стала предметом публічного обговорення та детального вивчення. Для того, щоб перемогти реальне зло, треба відкрито обговорити проблему та шукати шляхи вирішення. Дорогі жінки, не терпіть, не мовчіть, не ковтайте потай сльози. Не обманюйте себе: «б’є не значить любить». Навіть, якщо сьогодні ваші діти не потерпають від побоїв, то, спостерігаючи за вашим болем, травмується їхня психіка.
На даний час причинами ж того, чому жінки не подають скарг у зв’язку з насильством, є тиск суспільних і родинних обставин та бажання зберегти відносини. Культурні та релігійні традиції також присутні серед перешкод, що ускладнюють боротьбу з насильством. Вдосконалення правової оцінки насильства в сім’ї багато в чому залежить від усвідомлення громадськістю та самими жінками того, що насильство в сім’ї є злочином. Тож, якщо вас в сім’ї принижують, ображають, погрожують, штовхають, позбавляють їжі, житла, пошкоджують ваше майно або примушують до небезпечних сексуальних стосунків, то це вже є злочином відповідно до законодавства України, і винну особу може бути притягнуто до кримінальної відповідальності. Важливо також вчасно звернутися у разі отримання тілесних ушкодженнях до бюро судово-медичної експертизи, аби точно визначити важкість ушкоджень.
Якщо вас побили і залишилися синці, переломи чи інші ушкодження, необхідно викликати дільничного офіцера поліції за телефоном 102 (обов’язково має бути складений протокол про факт насильства в сім’ї!). Дільничний офіцер повинен винести постанову (направлення) про призначення експертизи. Потім ви, як потерпіла особа, з направленням і документом, який посвідчує особу (паспорт) відвідуєте установу, що проводить судово-медичну експертизу, де відбувається зняття побоїв. За наслідками експертизи видається експертний висновок про отримання тілесних ушкоджень, завданих кривдником. Без такого висновку притягнути до кримінальної відповідальності неможливо. Переважно жертви насильства в сім’ї зазнають тілесних ушкоджень легкого й середнього ступенів важкості або потерпають від побоїв і мордувань. За такі дії законодавство України передбачає кримінальну відповідальність насильника, зокрема: ст.125 Кримінального кодексу України – «умисне легке тілесне ушкодження», відповідно статті 121, 122 та 126 ККУ – «умисне тяжке тілесне ушкодження», «умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження» та «побої і мордування».
Міфи про домашнє насильство
Міфи – це поширені хибні уявлення, які заважають попередженню і подоланню домашнього насильства.
Міф 1. Домашнє насильство існує лише у «неблагополучних» сім’ях.
Реальність: Домашнє насильство не має ні соціальних, ні національних меж. Воно може трапитися будь з ким. Найчастіше основою домашнього насильства є бажання одного члена сім’ї контролювати іншого.
Міф 2. Чоловіки, які агресивно виявляють ревнощі щодо своїх жінок
(обмежують свободу, коло спілкування, встановлюють суворі правила в сім’ї), таким чином демонструють свою любов до них.
Реальність: Ревнощі, в першу чергу, є проявом невпевненості партнера у собі або ж виявом почуття власності («жінка – моя, і я маю право контролювати її»). Дехто може вважати, що сварки, конфлікти та ревнощі бувають у більшості стосунків і є нормою взаємин. Це не так. Варто пам’ятати, що обмеження волі, тотальний контроль, агресія – це прояви насильства.
Міф 3. У шлюбі не буває сексуального насильства.
Реальність: Статеві контакти мають відбуватися за згодою обох партнерів, бути прийнятними та бажаними для обох. Якщо статевий контакт відбувається з примусу, в небажаній формі, партнер залякує жінку, принижує чи ображає – це сексуальне насильство. Це злочин, якому немає місця у стосунках між людьми (і не важливо, одружені вони чи ні). Також сексуальне насильство включає втягнення в порно-індустрію, секс-бізнес тощо.
Міф 4. Жінка сама провокує насильство.
Реальність: Багато жінок, які зазнали насильства, вважають себе винними у тому, що сталося. Кривдники також можуть перекладати свою провину на жінку або на обставини, виправдовуючись, мовляв, «вона мене сама спровокувала…». Через такі переконання багато жінок роками не звертаються за допомогою, що погіршує ситуацію та може призвести до важких психологічних наслідків. Насильство однієї людини щодо іншої – це протиправні дії, яким немає виправдання. Людину, яка вчиняє насильство, не треба жаліти або виправдовувати («він не міг інакше»), адже будь-яку ситуацію можна вирішити без насильства.
Міф 5. Треба почекати, і все зміниться – буде добре, як колись.
Реальність: Багато жінок вірять, що насильство в їхній сім’ї – це прикрий випадок, що чоловік зміниться – просто має пройти час… треба дати йому «ще один шанс». Тим більше, що кривдник може вибачатися, дарувати подарунки та вкотре запевняти у тому, що «це» більше не повториться. Але, на жаль, насильство відбувається знову і знову. Природа насильства циклічна. Це значить, що з часом ситуація лише погіршиться. Отже, без звернення жінки та її партнера за кваліфікованою допомогою розірвати цикл насильства дуже складно.
Міф 6. Дітям потрібен батько, навіть якщо він агресивний. «Залишаюся тільки заради дітей».
Реальність: Діти, які зазнають насильства або бачать насильство в сім’ї, страждають набагато більше за тих, хто зростає з одним із люблячих батьків у гармонійних стосунках та родинному спокої. Діти, які є свідками насильства між батьками чи близькими родичами, навіть якщо фізично уникають його, страждають душевно. Це негативно впливає на їхній емоційний стан, взаємовідносини з однолітками, навчання. Існує ризик того, що вони повторять приклад батьків у дорослому житті.
Звільнення від міфів – перший крок до покращення стосунків із партнером.
У сім’ї одночасно можуть зустрічатися декілька видів домашнього насильства, і воно може зачіпати всіх членів родини.
Прояви різних видів насильства:
Фізичне насильство:
? Ляпаси
? Потиличники
? Кусання
? Удушення
? Припікання
? Штовхання
? Примус пити або їсти те, що шкодить здоров’ю (зокрема алкоголь, наркотики)
? Побиття
Сексуальне насильство:
? Примус до статевих контактів у небажаній ситуації або в небажаний час
? Зґвалтування
? Примус до небажаних форм статевих контактів
? Примус до спостереження за статевим контактом кривдника з іншими
? Підглядання
? Залучення до порно-індустрії чи секс-бізнесу
Психологічне насильство:
? Словесні образи, крики
? Приниження, безпідставна критика
? Залякування, погрози
? Шантажування, переслідування
? Ізоляція
? Прийняття одним членом сім’ї рішень, які не обговорюються
? Навіювання почуття провини, невпевненості
? Заборона бачитися/спілкуватися із рідними чи близькими людьми
Економічне насильство:
? Обмеження у доступі до власних коштів
? Утиски свободи використання коштів
? Позбавлення житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які людина має законне право
? Заборона навчатися або обирати місце роботи (працювати)
Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації працює цілодобово за безкоштовним номером – 0 800 500 335 (зі стаціонарних телефонів) та безкоштовним коротким номером – 116 123 (з мобільних телефонів).
Слід пам’ятати, що відмова у прийняті заяви не допускається!
І насамкінець хочеться зазначити, якщо ви стали жертвою або свідком домашнього насильства, не треба заплющувати очі на реальні факти і вмовляти себе не звертати уваги на насильство. Подумайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей.
НЕ БІЙТЕСЯ ШУКАТИ ДОПОМОГИ, БО БЕЗВИХОДУ НЕ БУВАЄ!!!
