75-й березень визволення Томашпільщини від нацистської навали
Мелодії років ІІ світової війни, квіти до підніжжя Меморіалу Слави, спогади… Сьогодні Томашпільщина відзначала 75-річчя визволення її земель від німецьких загарбників. Окрім цікавої концертної програми присутні мали змогу почути слова вітань від керівництва району та голови Томашпільської ОТГ Валерія Немировського. Він зокрема зазначив: «Вікопомну дату відзначаємо ми у ці чудові весняні дні – 75-ту річницю визволення Томашпільщини від нацистських загарбників. Все менше і менше залишається поруч з нами живих свідків тих далеких подій, сповнених горя і страждань, сліз і крові, радості визволення від фашистського рабства і гіркоти втрат найдорожчих людей – чоловіків, синів, братів, що на олтар Перемоги у другій світовій війні поклали найцінніше – своє життя.
А розпочалася весна визволення Томашпільського району з Вапнярки, коли 15 березня 1944 року з боку Тиманівки до селища увірвалися танки 16-го танкового корпусу під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора Дубового. Після звільнення Вапнярки командарм другої танкової армії генерал Богданов поставив перед командирами 3-го та 16-го танкових корпусів генералами Теляковим і Дубовим бойове завдання: у найкоротші строки вийти в район Ямполя, Сороки, захопити переправи через Дністер і плацдарм для розвитку наступу на Бельци. А шлях до виконання завдання лежав і через Томашпіль…
Для штурмової атаки була створена танкова група, до її складу входив танк під командуванням лейтенанта Василя Ляшева, який вже вранці 16 березня прорвався грунтовою дорогою вздовж вузькоколійки і вийшов на шосе Томашпіль – Ямпіль на 19 кілометрі, перекривши таким чином шлях до відступу німецько-румунським військам. До речі, після війни Василь Ляшев жив у Комаргороді і працював трактористом у місцевому колгоспі.
А приблизно ополудні 16 березня почалося визволення Томашполя воїнами Другого Українського фронту – бійцями 45-ої механізованої бригади. Наступ був настільки стрімким , що ворог не встиг підірвати важливі промислові об’єкти.
Першим до Томашполя на його східну околицю увірвався танк Т-34, командиром якого був лейтенант Олександр Повшедний, який ще в 1941-ому пішов на війну з Томашполя, де в той час проживала його сім’я.
Радісно зустрічали жителі селища своїх визволителів. Та цю радість затьмарювали гіркі втрати, адже під час визволення Томашполя і району героїчно загинули десятки воїнів 45-ої механізованої бригади (командир – Герой Радянського Союзу гвардії полковник Марачевич), 5-го механізованого корпусу ( командир – Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант танкових військ Волков), 6 танкової армії (командувач – Герой Радянського Союзу гвардії генерал-лейтенант танкових військ Кравченко), які поховані в братській могилі Меморіалу Слави в смт. Томашпіль.
У березні 1944 року в колишній конторі Томашпільського цукрозаводу було розміщено військовий госпіталь, в якому лікували поранених червоноармійців. Від ран, отриманих під час визволення району тут померли рядові Амосов Спиридон Сергійович, Болдирєв Петро Федорович, Васільєв Олександр Маркелович, Грицишин Василь Максимович, Жуков Микола Якович, Кобзар Григорій Миколайович, єфрейтор Чернушкін Федір Володимирович, старший сержант Сєдов Іван Олексійович. Їхні могили - в Томашполі на Меморіалі Слави, а імена увічнені в камені.
Весна визволення принесла не лише радість звільнення від нацистського ярма. Вона покликала до зброї тисячі чоловіків, які пішли до армії, щоб гнати ворога далі з рідної землі. Весь тягар відбудови зруйнованого війною господарства ліг на плечі жінок, літніх людей та підлітків. Це вони весною 1944-го орали волами, коровами, сіяли вручну хліб, щоб забезпечити армію продовольством. Завдяки їхній самовідданій праці вже в цьому році було введено в дію цукровий завод, електростанцію, деревообробну артіль, почалася відбудова МТС, ремонт і збирання тракторів, плугів, сівалок та іншої техніки. Відбудували шосейні дороги Томашпіль – Ямпіль, Томашпіль – Чернівці, ремонтувалися містки на них.
Трудівники тилу всіма силами сприяли й допомагали червоній армії. На цукровому заводі, фабриці, колгоспах почали створювати фронтові бригади, члени яких працювали не лише за себе, а й за тих членів колективу, товаришів, що пішли на фронт. Так наприклад трактористка Недільчина Тетяна з колгоспу «Оборона» с. Томашпілка на своєму тракторі «Універсал» виорала в 1944 році 211гектарів землі, зекономивши при цьому 55 кг пального.
Свій внесок у відбудову зруйнованого війною господарства вносили і фронтовики, які після тяжких поранень поверталися додому. Їм люди часто довіряли найвідповідальніші ділянки роботи, обираючи головами своїх громад. Одразу після визволення району Білянську сільську раду очолив колишній командир взводу, важко поранений під Брянськом Василь Антонович Балинський, і вже після війни воїна наздогнала бойова нагорода – медаль «За відвагу». Головою Томашпільської селищної ради став колишній військовий будівельник Рувін Абрамович Десятник, нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Згодом його змінив герой війни, кавалер двох орденів Червоної зірки, інших бойових нагород Йосип Якович Резнік.
Але всі чекали Перемоги. Вона, здавалося, висіла в повітрі… і вона прийшла- довгождана, квітуча, сонячна! За неї 673 наших томашпільчан заплатили дорогою ціною своїм життям. На честь героїв- земляків, що загинули на фронтах другої світової війни, в селищі споруджено Меморіал Слави. Ми не забули про них, їхні імена, викарбувані на плитах, нагадують нам, нащадкам переможців, про те, якою ціною завойовано мир на нашій землі. Тож слава їм і пам'ять вічна. Слава тим, хто відродив красу і багатство нашого краю у післявоєнні роки. Слава воїнам, нинішнім захисникам України, що нині відстоюють свободу і незалежність української держави в боях із новітнім агресором. Миру нам всім, добра і щастя на своїй землі. І не дай нам Боже пізнати, що таке війна!»
