A A A K K K
для людей із порушенням зору
Томашпільська селищна територіальна громада
Вінницька область

18 травня – День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Дата: 18.05.2020 08:32
Кількість переглядів: 880

18 травня відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 792 в Україні вшановують День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Упродовж 18-21 травня 1944 року відомством держбезпеки СРСР за наказом Йосипа Сталіна здійснено насильницьке виселення кримськотатарського народу з його історичної батьківщини — з Криму.


 Причиною депортації стало огульне звинувачення всього кримськотатарського народу в нібито масовому співробітництві з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Називається серед іншого і «недовіра до національних меншин, що населяли прикордонні райони СРСР з Туреччиною (як Крим), Іраном тощо. Ті народи, які жили у прикордонних районах Азербайджану, Вірменії і Грузії потрапили в розряд „неблагонадійних“, так як багато з них мали родичів за кордоном».Згідно з уявленнями фахівців з військової статистики, благонадійним вважалося слов'янське населення країни, а неблагонадійним — народи окраїн Росії. Іноземне громадянство, національна чи релігійна близькість до країни, з якою Росія перебувала в стані війни, також вважалися ознаками неблагонадійності. 
Згідно з офіційними даними, у віддалені регіони Радянського Союзу — від північного Передуралля до республік Середньої Азії було депортовано більше 191 тис. кримських татар, а за даними самоперепису кримських татар, проведеного Національним рухом кримських татар, — 423 100. Під дулами автоматів агенти НКВС заганяли кримських татар у вагони для перевезення худоби і везли за 3200 км протягом декількох тижнів. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити. У деяких ешелонах засланці отримували їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Люди помирали в дорозі від виснаження та хвороб. Людей ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або залишали, не ховаючи. Принаймні 7889 кримських татар загинуло під час цієї довгої подорожі, що становить близько 4 % від загальної чисельності народу. 
У вигнанні висока смертність тривала ще протягом кількох років через недоїдання, трудову експлуатацію, хвороби, відсутність медичної допомоги і вплив суворого пустельного клімату Узбекистану. До кінця 1945 року вона склала щонайменше 27 000 кримських татар.
В ході виселення і в перші роки після нього загинуло приблизно 46,2 % кримських татар, тобто майже кожен другий.
Протягом 12 років до 1956 року кримські татари мали статус спецпереселенців, що означав різні обмеження в правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання за його порушення. 
Землі колишніх кримськотатарських колгоспів, звідки були «зроблені спецпереселения в 1944 році, з наявними посівами і насадженнями» передавалися знову організовуваним колгоспам переселенців з областей Росії та України і закріплювалися за цими колгоспами в «вічне користування».
У 1956 році новий радянський лідер Микита Хрущов  засудив політику Сталіна, зокрема масову депортацію національних меншин та дозволив Криму увійти до складу Української РСР, оскільки Крим пов'язаний сушею з Україною, а не з Російської РФСР. Директива від 28 квітня 1956 року «Про зняття обмежень на спеціальні поселення кримських татар… переміщених в роки Великої Вітчизняної війни», передбачала де-реєстрацію депортованих осіб та їх звільнення від адміністративного нагляду. Проте залишилося багато інших обмежень, і кримським татарам не дозволили повернутися в Крим. Крім того, того ж року Рада Міністрів України заборонила засланим татарам, грекам, німцям, вірменам, болгарам переїжджати навіть у Херсонську, Запорізьку, Миколаївську та Одеську області в складі УРСР. 
Кримські татари почали активно відстоювати своє право на повернення. Через те, що кримські татари нібито «прижились» в  Узбецькій РСР», 6 тис. громадян, що повернулись до рідних домівок в Криму без дозволу влади, були депортовані повторно.
Згодом після проведення самоперепису кримськотатарського народу, організованого  лідером кримськотатарського правозахисного руху Юрієм Османовим, подання позову репресованого народу до Радянського Союзу та численних акцій протесту після приходу Михайла Горбачова до влади ситуація почала змінюватися. 
14 листопада 1989 року заборони на повернення депортованих національностей офіційно визнано недійсними, а Верховна Рада Криму оприлюднила заяву про те, що попередні депортації народів були злочинною діяльністю. Це проклало шлях для 260 000 кримських татар повернутися на батьківщину.
Через вигнання, що тривало понад 50 років, після повернення на Батьківщину кримські татари зіткнулись з низкою перешкод, зокрема бюрократичним процесом. Місцева радянська влада неохоче йшла на допомогу кримськотатарським репатріантам знайти роботу або місце проживання. Більшість звернень переселенців, які вимагали шматок землі, були відхилені. Будь-якої компенсації, депортований за часів Сталіна  кримськотатарський народ не отримав.
Сучасні інтерпретації науковців та істориків іноді класифікують цю масову депортацію цивільних осіб як злочин проти людства, етнічну чистку, депопуляцію, акт сталінізму або «етноциду», тобто навмисного стирання ідентичності і культури нації Кримські татари ж називають цю подію «вигнанням»
Злочинні акції, сплановані каральними органами у 1944 році, які привели до масових людських жертв та завдали непоправної шкоди кримськотатарському народу , розвитку його культури, трагічно вплинули на його історичний шлях.
У березні 2014 року Росія анексувала Крим. Ці її дії Генеральною Асамблеєю ООН визнано незаконними. Анексія Криму призвела до подальшого погіршення прав кримських татар. Понад 10 000 осіб покинули Крим після анексії 2014 року. Це переважно кримські татари, що викликало подальше послаблення їхньої крихкої спільноти. Причинами  відбуття стала невпевненість, страх і залякування з боку нової російської влади.
Вшанування пам’яті жертв кримськотатарського народу є важливим ще й тому, що на тимчасово окупованій Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим масового поширення набули прояви  релігійної та національної нетерпимості до громадян України, в тому числі організація етнічно і політично вмотивованих переслідувань кримських татар, їхніх інституцій, таких, як Меджліс та Курултай. Все це свідчить про свідому політику етноциду з боку окупаційної влади Російської Федерації.
За словами лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемільова, 18 травня – це день депортації, трагічної, страшної події, яка могла призвести до загибелі всього народу. Але це й свідчення сили національного духу, віри в правоту своєї справи, вірності рідній землі.


 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь