Вогонь скорботи в серці на віки
Сьогодні, 22 червня, представники трудових колективів, організацій, установ Томашполя, жителі селища зібралися на святому для кожного томашпільчанина місці – Меморіалі слави, щоб згадати події вісімдесятирічної давності, події, які в значній мірі змінили хід історії, події початку війни, яку розв’язала нацистська Німеччина проти Радянського Союзу у 1941 році. Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з полів битв найкривавішої із світових воєн. Про тих, хто кров’ю і потом відборював нашу перемогу. Про тих, хто першим прийняв на себе страшний удар фашистської навали, і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані війною, голодом, розрухою. А згадати є що.
Адже Україна найбільше потерпіла, як від нацистської агресії, так і від комуністичного режиму. Загалом протистояння між Німеччиною та СРСР на території України не припинялося впродовж 40 місяців, а на 35 з них припадають активні бойові дії. На українських землях було проведено 29 з 76 стратегічних наступальних операцій, у ході яких було знешкоджено понад 60% Вермахту. Україна, не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу, зазнала найбільших втрат за роки тієї війни. За різними оцінками, в Україні загинуло від 8 до 10 мільйонів людей, з них цивільного населення близько 5 млн, 2,2 мільйона було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 мільйонів втратило притулок. На цілковиті руїни було перетворено понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл. Можемо тільки уявити, який жах у ці найдовші роки в житті довелося пережити нашим людям на нашій землі. А багатьом не вдалося. Не судилось пережити цю мить( адже це тільки мить у тисячолітній історії всього нашого людства) багатьом нашим землякам. 5тис 760 їх віддали своє життя за наше нинішнє право жити – жити на своїй землі. Тож ми не можемо забути про це, не маємо права на забуття. Про це говорив у своєму виступі під час церемонії покладання квітів до Меморіалу слави селищний голова Валерій Немировський.
Про це не забуваємо ми і говоримо про це своїм дітям. Ми стали передавати це з покоління в покоління. Ми закріпили цю пам’ятну дату в наших серцях. Вона є в наших національних календарях, Україна встановила цю дату Указом Президента України від 17-го листопада 2000-го року, вона має назву «День скорботи і вшанування пам’яті жертв Війни в Україні». Тому захищаємо рідну землю сьогодні від нового агресора, тому віримо, що й тепер перемога буде за нами.
… Лягають на холодний граніт квіти пам’яті від вдячних нащадків героїв, що захистили світ. Ми перед вами, герої, у вічному боргу за ваші обірвані життя, за скалічене дитинство, загублену молодість і зруйновані долі. Вічна слава вам слава і вічна пам’ять.
